11 квітня 2022 року під час спроби прориву українськими військовими оточення російськими окупантами Маріуполя загинула бойова медикиня танкового батальйону 36-ї бригади морської піхоти Ольга Таран. До загибелі жінка півтора місяця виконувала свій військовий обов’язок на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Тут ще з 24 лютого 36-та бригада зайняла свої позиції. Завод був менш захищений, ніж «Азовсталь», а постачання — як зброї, так і їжі оборонці Маріуполя востаннє отримали 3 березня. Після цього до комбінату вже не було доступу. Останні дні перед проривом Ольга як і решта бійців харчувалася раз на день — іноді свої порції їжі вона віддавала побратимам.
Коли ситуація стала критичною, 36-та бригада вирішила йти на прорив. Після декількох невдалих спроб і великих втрат військових частина бригади під командуванням Сергія Волинського з’єдналася із азовцями на Азовсталі. Інша частина потрапила в полон. У ніч прориву Ольга зібрала у бункері всіх своїх, роздала перев’язувальні засоби і знеболювальні, проінструктувала, як надати собі чи іншому медичну допомогу й просила, щоб допомагали пораненим. У неї була змога поїхати у броньованому авто, куди саджали поранених і дівчат-медиків. Проте вона поступилася своїм місцем пораненому бійцеві, а сама сіла у тентоване, нічим не захищену вантажівку.
Щойно їхня група почала виходити, росіяни стали обстрілювати їхню колону. Ольга отримала перше поранення у живіт. Проте вона побачила, що і комбат танкового батальйону отримав поранення. Він загинув одразу, але Ольга про це не знала і побігла надавати йому допомогу. Тоді розпочався мінометний обстріл, поряд із нею впала міна і жінка отримала численні осколкові поранення. Коли обстріл закінчився й до Ольги прибігли її побратими, вона була іще жива. Їй вкололи знеболювальне, проте тяжкі поранення не давали шансу на життя.
Ольгу Таран поховали у братській могилі. Наступного дня чоловік Ольги повідомив її рідним про її загибель. Однак наступні три місяці для них був періодом надії. У них не було жодних доказів, що Ольга загинула, вони мали лише перекази про події тієї ночі від інших.
Про те, як рідні шукали любу інформацію про Ольгу Таран від звільнених полонених та навіть росіян рохзповідають журналісти «Гадяч. City».
