Територія Дергачівська міської громади простягається від північних околиць Харкова до російського кордону. Найбільш наближені до ворога села і селища громади, наприклад Козача Лопань, близько пів року були окуповані — загарбники закріпилися там уже в перші дні повномасштабного вторгнення. Саме місто Дергачі російські військові постійно обстрілювали, але взяти його виявилося їм не під силу, тому й не змогли прорватися далі до Харкова. У вересні Сили оборони остаточно звільнили землі на північ від Харкова і вийшли до державного кордону.
У 2014-му вже був ризик, що росіяни можуть вторгнутися не тільки на Донеччину, а й на північ Слобожанщини. Тоді наші військові з прикордонниками укріпляли державний кордон, а боєць Вячеслав із колегами їм допомагали. Пригадує, як одного дня якась жінка з прикордонного населеного пункту з боку Бєлгорода прямувала до них полем і несла щось у руках. Бійці якраз сиділи в лісі на позиціях, як «бортовий» доповідає: «Відбувається рух людини в бік державного кордону». Туди вислали групу, яка з’ясувала: жінка хоче передати харчі українським військовим. «У мене син там, — каже. — Воює разом із вами». Сама росіянка, але син одружився з українкою і воював в українській армії. Кошик просунула через протитанковий рів. Підозра, що харчі можуть бути отруєні, не підтвердилася.
У Козачій Лопані після деокупації Харківщини виявили одну з перших катівень. ЗСУ прицільно вдарили по будівлі — саме в приміщення, де перебували російські військові. Артилерійський снаряд пробив дах та стелю — там загинув не один окупант. Загарбники сиділи в окремій кімнаті, що сусідила з катівнями — полонених використовували як живий щит.
У підвалі, поділеному на сектори, зварені клітки. До таких кліток в одній кімнаті кидали разом і чоловіків, і жінок. Очевидці розповідають, що спершу людей допитували на залізничному вокзалі. Зламавши їх психологічно та вибивши якісь свідчення, кидали в камеру. Тримали тижнями: без жодного медичного супроводу, належного харчування та елементарних санітарних умов. Потерпілі переповідають, що на них капали гарячим воском, садили на стіл, примотували ноги й били струмом. Передусім до катівні потрапляли місцеві депутати, аграрії, підприємці, колишні прикордонники, воїни, які були на фронті з 2014-го.
Про те, як Дергачівська громада чинила опір окупації розповідають журналісти Ukraїner.
