Наприкінці лютого і навесні 2022 року працівники залізниці бачили на львівському вокзалі найбільшу кількість людей за все своє життя. З самого ранку залізничники приймали зміну й не уявляли, що чекає їх за кілька годин. Провідники, які їхали з південних містечок, що скоро стануть окупованими, не знали, що наступні їхні рейси стануть евакуаційними. Вокзал, як говорить одна із його працівниць, перетворився на величезний вулик. Сюди приходили сотні волонтерів, щоб допомогти прийняти тисячі людей. Львівський піаніст, який встановив інструмент перед головним входом, намагався знизити тривогу і показати – люди вдома, вони в безпеці.
Провідниця пасажирських вагонів Наталя Кудрич 23 лютого поверталася з Новоолексіївки, що біля Бердянська, до Львова. Війна застала Наталю вдома у Львові. Вже 27 лютого жінка евакуювала людей із Запоріжжя. Каже, що не боялася, бо не до кінця зрозуміла масштаби всього. Потяг минав міста заходу, центру й коли наближався до сходу, вибухи лунали частіше.
«Із Запоріжжя виїхали повними вагонами. І діти, і дорослі, і тварини. Багажу майже не брали. Місткість вагона 36 – 40 пасажирів, а брали 200 – 250. У купе було по 10 – 12 пасажирів», – говорить жінка.
Наталя не пам’ятає майже нікого з першого рейсу. Вона ледь протискалася між людьми у вагоні. Налякані пасажири сварилися.
Наталя Свирид – чергова на львівському вокзалі. У ніч на 24 лютого Наталя працювала на вокзалі. О 5:00 їй зателефонував старший син, який працює прикордонником: «Мамо, війна».
До 7:00 ранку 24 лютого на вокзалі було спокійно. Наталя завершила зміну о 8:00. Жінка йшла додому, а назустріч ринули перелякані люди. Наступна її зміна почалася 26 лютого і тривала 48 годин. Перед вокзалом наляканий натовп, дим, вогонь в бочках, намети. Потяги ходили диспетчерським розкладом.
«Щоб зайти в кабінет, був потрібен супровід поліції. Натовп був від трамвайної лінії. Всі хотіли в Польщу», –пригадує Наталя.
Безкоштовні поїзди відправлялися до Перемишля і Хелма. Щоб вийти на перон Наталя оббігала вокзал. Замість звичних хвилини-двох витрачала 15 – 20.
Наталя не могла відповісти на питання про рух потягів. Люди нервувалися. Хтось розумів, а хтось вимагав і кричав від безпорадності. У хаосі вокзал прожив 10 днів.
У лютому 2022 року 27-річний Микола Оліярник волонтерив у гуманітарному центрі. Там було багато людей і хлопець вирішив, що буде потрібним на вокзалі.
«Ти не шукаєш волонтерство, а приходиш і працюєш. У перші дні, коли приходили евакуаційні потяги, не було впорядкованої системи. Ти бачив людей і робив що можеш», – пригадує Микола.
Тисячі людей на вокзалі та навколо. Микола проштовхується у натовпі, несе воду і їжу людям, які годинами чекають поїздів до Польщі. Запитує, чи потрібен корм для тварин. Підходять нові люди, які вперше бачать львівський вокзал і не можуть спланувати навіть наступну годину. Головні питання – коли буде потяг, де він зупиниться і де кінець черги.
Як жив Львівський вокзал у перші тижні війни, кого пригадують та про що мріють провідниці, залізничники та волонтери розповідають журналісти «ZAXID.NET».
