Чотири місяці й дев’ять днів жителі міста Лиман, що на Слобожанщині, жили під російською окупацією. Як і в інших тимчасово захоплених населених пунктах, російські військові тут руйнували, катували й убивали.
Однак скорити Лиман їм усе ж не вдалося — винахідливі українці ховалися, партизанили, всіляко допомагали ЗСУ й чекали звільнення. Місто хоч і зранене, але його жителі потроху оговтуються й беруться відновлювати його.
Віталій Овчаренко — колишній ультрас донецького футбольного клубу «Шахтар», а нині — ввйськовий. Він називає себе донеччанином, бо значну частину життя провів саме в Донецьку. Походить із Лиману, там залишаються його близькі.
Віталія не було в Лимані, коли місто окупували, — його бригада перебувала під Бахмутом. Та саме його підрозділ, 8-й полк Сил спеціальних операцій, був одним із перших, хто зайшов у Лиман та деокуповував його. Коли Віталій потрапив у батьківський дім, не міг позбутися відчуття: будинок наче зґвалтований.
«Важкувато морально, особливо першої ночі: ковдри у власній кімнаті пахнуть чужими людьми. Всюди валяються чужі речі, а половину нашого майна розмародерили. Досі чую запах чужинців у своєму будинку».
Підрозділи, що заходили до Лимана, добре знали, де стоять росіяни та скільки їх. Усе — завдяки місцевим мешканцям, які передавали дані впродовж усього періоду окупації. У перші дні після деокупації на в’їзді до Лимана всюди стояли розбиті колони російської техніки. По лісах, посадках і дорогах валялися тіла окупантів.
Любов Миколаївна вісім місяців жила в підвалі. У розділеному на кімнати підвалі під час бомбардувань перебувало до 37 людей. Любов, щоправда, називає їх душами.
Команда Ukraїner поїхала в експедиції деокупованими територіями, щоб зафіксувати воєнні злочини армії РФ, а також розповісти, як українці героїчно чинили опір загарбникам. Так з’явився документальний серіал «Деокупація», а згодом вийде друком збірка репортажів «Деокупація. Історії опору українців. 2022». Репортаж із Лимана — один із понад двадцяти, що ввійшли в цю книжку.
