Людмила Пуць народилася та виросла у Гадячі, з дитинства мріяла стати модельєром. Проте стала психологом. Проводить консультації не лише для гадячан, а й для вимушених переселенців. Під час війни відкрила власну студію дитячого розвитку.
Зранку 24 лютого Людмила вперше почула, як над дахом її будинку пролетіла ракета. Першими емоціями у жінки були сльози. Каже, не знала, що робити. Проте заради сина знайшла у собі сили. Того дня Людмила спакувала тривожну валізу, але залишалися у місті. В перші дні повномасштабного вторгнення жінка не випускала з рук телефон, постійно моніторила новини. Були й такі дні, що не йшов навіть сон. « Вийти зі стресу мені допомогло спілкування з друзями та знайомими. Особливо коли зверталися до мене за професійною допомогою, і коли я бачила, що з їхніми дітьми відбувається, коли спілкуєшся, а дитина тебе просто не чує й не розуміє. Оцей страх, який у них був в очах, стрес, сльози. Ось тоді то я й прокинулася. Сказала собі “досить” і почала повертатися та адаптовуватися до життя в реаліях війни».
У середині березня Людмила Куць почала приймати маленьких клієнтів. Війна підштовхнула її нарешті відкрити власну студію, вона офіційно зареєструвалася як ФОП та сплачує податки. Також вона спробувала себе у міжнародному проекті як психолог-волонтер для переселенців.
Як вона наладила свій емоційний стан та яку пораду вона може дати усім, хто зараз переживає складні часи під час війни Людмила Куць розповіла журналістам Гадяч. City
