У вестибюлі Гадяцького реабілітаційного центру людно й гамірно. Коловорот людей, голосів, історій. У кабінетах з дітьми займаються фахівці. Біля дверей батьки чекають своїх чад. Мене зустрічає Євген Апарін – директор гадяцького реабілітаційного центру для дітей з інвалідністю. І сьогодні він розповідає про роботу Центру, про фахівців, які не зважаючи ні на що, втілюють у життя мрії юних відвідувачів: робити самостійно елементарні речі.
Центр умовно закрився 24 лютого, аби не наражати дітей на небезпеку. Але персонал постійно чергував на роботі. Працівники реабілітаційного центру допомагали волонтерам приймати людей з гарячих точок. Всі сили персоналу були кинуті на допомогу вимушеним переселенцям. Працівники центру чергували з військовими.
«Ми цілодобово знаходилися на чергуванні. День були на роботі, в Центрі, а на ніч йшли у волонтерський штаб, створений міською радою. Допомагали розселяти, забезпечували харчуванням, екстреними пакунками. Бо ж люди приїжджали ні з чим», – розповідає Євген Апарін.
Зараз Центр відвідує 47 дітей та юнаків з інвалідністю. П’ять з яких – вимушені переселенці. Під час повітряних тривог діти та їх батьки перебувають в безпечних місцях. Реабілітаційний центр продовжує працювати. Проходять курси реабілітації. З дітьми працює психолог, дефектолог, масажист, соціальні вихователі. Діти задоволені.
«Це був шок. В події, що тоді почали відбуватися в Україні, не можливо було повірити. Було не спокійно. І страшно. І навіть зараз відчуття страху нікуди не ділося. Ми знаходимося під постійним тиском. Не знаємо, що очікує нас через пів години чи через навіть годину. Зараз в умовах війни особливо важливе проведення реабілітаційних заходів особам з інвалідністю. Тому робота загартовує нас, якоюсь мірою. Адаптовуємося до нових реалій та надіємося на краще», – підсумовує Євген Апарін.
