До війни 32-річна Ганна Кутепова з сім’єю жила звичайне життя в Лисичанську: діти ходили в школу, її мати працювала вчителькою фізики і математики, а сама жінка була вихователькою у дитсадочку. Передчуття війни чи напруги перед повномасштабним вторгненням не було, бо Лисичанськ пережив окупацію в 2014 році й тоді все швидко завершилось. Крім цього, лінія фронту була не так далеко й до них долітали звуки вибухів. Тому коли почали ширитись чутки про велику війну, вони до останнього не вірили.
24 лютого родина Ганни прокинулася від потужних вибухів, але все ще не вірили, що це почалися бойові дії. В місті почалася паніка – люди почали скуповувати все, що можна, вже не їздив громадський транспорт. Розрахуватися можна було переважно готівкою, а до магазинів із терміналами стояли величезні черги.
Попри те, що люди сподівалися, що війна от-от завершиться, у Лисичанську ставало все гірше – перестали працювати банки, у людей закінчувалася готівка, а у місті ввели жорстку комендантську годину з 18:00 до 7 ранку. В чергах до магазинів часто доводилось стояти по 5-6 годин на морозі. Тоді Кутепови вирішили евакуюватися – Ганна, двоє дітей і двоє бабусь.
На початку квітня у Лисичанську вже проводили безкоштовну евакуацію поїздами та автобусами. Тоді Кутепови вже фактично жили у бомбосховищі, яке місцеві своїми силами облаштували неподалік нашого будинку.
Після чергового обстрілу вони вирішили виїжджати, але з першого разу на евакуацію не потрапили через прильоти. За три дні за ними приїхали волонтери благодійної християнської організації. Бабусі побігли в бомбосховище за тривожними валізами, а Ганна з дітьми лишилися вдома збирати інші речі. Тоді у бомбосховище прилетіла двометрова ракета, але вона не розірвалася. Фактично під безперервними обстрілами Кутепови сіли в машину й так евакуювалися. Вони сподівалися, що повернуться за два-три тижні.
Де зараз мешкає родина та коли сподіваються на повернення до Лисичанська Ганна Кутепова розповіла журналістам «ZAXID.NET»
