Валерія Пелих родом із Мелітополя. Коли дівчинці було три роки сім’я переїхала до Донецька, звідки її батько. У Донецьку під окупаційною владою родина прожила півроку. «Ставилися “Гради” ДНР за нашими житловими будинками, били у бік підконтрольної Україні Волновахи, накривали найближчі села. А зранку у пропагандистських ЗМІ з’являлися новини про те, що Україна знову обстріляла Донецьк. Але за фактом жодного обстрілу не було», пригадує Валерія. Родина залишила свій бізнес, квартиру та поїхали до Мелітополя, де батьку запропонували роботу. Більше у Донецьк Валерія не поверталася.
Переживши окупацію підлітком у Донецьку, Вікторія не гадала, що це станеться ще раз із нею. 24 лютого вона взагалі не розуміла, що відбувається. Після того, як перший шок минув, з початку березня Валерія постійно ходила на проукраїнські мітинги у Мелітополі та стала однією з їхніх організаторів.
Попри погрози та поранення учасників мітингів мелітопольці не планували припиняти проводити акції. Однак окупанти викрали двох організаторів, після чого почали активніше шукати решту активістів. Щоб не наражати на небезпеку інших, організатори, серед яких була і Валерія, вирішили припинити збиратися. Наприкінці березня дівчина із матір’ю та подругою виїхали з окупованого міста.
У Запоріжжі Валерія зайнялася волонтерством. Навіть була спроба повернутися до рідного міста. Однак через ненависть до росіян, які двічі позбавили її дому, вона виїхала вдруге з Мелітополя в одному спортивному костюмі та собакою на руках.
Чи збирається вона повернутися до міста після його звільнення та про свою роботу у реанімації однієї із лікарень Запоріжжя дівчина розповіла журналістам РІА-Мелітополь.
